Методи викладання: як стати ефективним учителем

Питання про те, як стати добрим учителем, завжди було предметом дискусій. Така постановка питання створює досить багато проблем, оскільки просто не існує, та й не може існувати універсального рецепту для успіху вчителя, тому що різні підходи спрацьовують тільки в конкретних фахівців і для певних учнів класу.
Провідна організація Великої Британії «Саттон Траст», що займається питаннями підвищення соціальної мобільності освіти (Sutton Trust improving social mobility through education) наводить у своєму звіті докази успішних методів викладання. Нею встановлено, що популярні в освіті методи навчання, такі як надмірна похвала й заохочення учнів або надання їм можливості самим відкрити для себе ключові знання, насправді не дають високих позитивних результатів. Автор доповіді, професор Роберт Коі з Даремського університету стверджує, що це всього лише «стартовий пакет» для осмислення того, що ж усе-таки робить викладання ефективним.
Отже, що рекомендується в доповіді? Ось десять основних позицій, які слід ураховувати вчителю у своїй роботі.

1. Знайте свій предмет
У доповіді, підготовленому на підставі вивчення більше двохсот томів результатів досліджень, наголошується принаймні на шести основних сталих складових ефективності навчання. І одним із найважливіших є відмінні знання вчителем свого предмета. Це може видатись очевидним, але тут наголошується, що кращі вчителі володіють більш глибокими знаннями свого предмета, проте якщо вони виявляються нижче певного рівня, то «істотно знижують» результативність у навчанні учнів.
На підставі цих позицій робиться висновок про необхідність «цільової допомоги» вчителям, надаючи їм розуміння конкретних галузей, де їхні знання слабкі, що може бути дуже корисним.

2. Похвала може принести більше шкоди, ніж користі
Так, у доповіді стверджується, що похвала може бути для учнів шкідливою. Ряд досліджень, проведених фахівцями в області освіти, у тому числі Керолом Дуеком, професором психології Стенфордського університету та професорами Джоном Хетті й Хелен Тімперлі з Оклендського університету, чітко зафіксували цей феномен.
Дебора Стіек, декан Стенфордськой вищої школи, каже, що похвала перше за все призначається для того, щоб обнадіяти учня, але в той же час вона може реально «передати учню низькі очікування вчителя». Вона відзначає, якщо слабкі успіхи учня вчитель сприйняв зі співчуттям, а не із засудженням, то це швидше за все принесе учню більше шкоди, ніж користі.
Доповідь містить застереження із цього приводу, називаючи такі висновки відкритими для інтерпретації, і вчителі можуть самі вирішити, як поступати в тому чи іншому випадку, оскільки методи, що використовуються вчителем, не можна застосовувати в будь-яких обставинах.

3. Контроль і оцінка навчання
Ефективне викладання має величезний вплив на досягнення учнів «із бідних сімей», а вірно організоване оцінювання є основою ефективного навчання. Такий підхід включає надання дітям достатньо часу, щоби вони змогли вдосконалювати отримані нові знання й уміння, тобто вчитель повинен «навчати поступово». Визначення ефективності зробити не просто, але прогрес учнів є тим мірилом, за допомогою якого слід оцінювати якість роботи вчителя.

4. Уподобання у методиці викладання
Природа причин, з яких вчителі використовують ті чи інші форми та методи навчання у класі та сподіваються добитися позитивних успіхів учнів, впливає на їхню успішність. Мікі Ескью, автор методики визначення ефективності роботи вчителів, вважає, що думки вчителя про те, як саме треба викладати, наприклад, математику, разом з уявленнями вчителя про те, наскільки діти її засвоять, є важливим чинником ефективності навчання. Разом із тим дані, що підтверджують це, не є достатньо переконливими. Дослідження професорів педагогічних уподобань вчителів з використання у викладанні ІК-технологій не підтвердили стійку залежність між перевагами вчителя при виборі технології та успішністю учнів.

5. Взаємостосунки вчителя й вихованців
Така зафіксована позиція також може видатися цілком очевидно, тому що механізми взаємодії вчителя з учнями мають великий вплив на процес навчання, а також створюють певну «атмосферу у класі». Увага акцентується на величезній важливості створення позитивного мікроклімату у класі, щоби «постійно сприяти та підтверджувати самооцінку учнів». Успіх учня повинен бути атрибутом його зусиль, а не здібностей.

6. Управління дисципліною
Викликає інтерес, що це, як з'ясувалося, не такий значний критерій у порівнянні з високим рівнем знань вчителя свого предмета. Але управління навчальною діяльністю учнів класу, у тому числі й те, наскільки оптимально вчитель використовує час на уроці, координує свої власні ресурси та ресурси учнів, а також підтримує дисципліну учнів, відзначається як важлива складова.

7. Немає доказів, що диференціація працює
Встановлено, що диференціація учнів на групи залежно від їхніх здібностей практично не впливає на результати навчання. Така установка теоретично може дозволити вчителю вибрати той темп навчання, який підходить усім учням. Учитель може в певних випадках навчати дуже швидко учнів у групі з високими здібностями та дуже поволі – з низькими.

8. Не турбуйтеся про стиль навчання
Опитування показало, що більше 90 % учителів вважають, що діти вчаться набагато краще, коли одержують навчальну інформацію в тому «стилі навчання», якому вони віддають перевагу. Але, не дивлячися на популярність такого підходу серед більшості вчителів, не зафіксовано жодних доказів того, що це насправді працює.

9. Початок навчання має бути важким
Це один із висновків, який може здивувати вчителів. Учні повинні усвідомити складність навчання в короткотерміновій перспективі. Проте в міру засвоєння більшого обсягу навчальної інформації учень повинен побачити істотний прогрес у довгостроковій перспективі.
Дослідники Мічиганського та Каліфорнійського університетів стверджують, що вчителям необхідно спочатку підбирати досить високий рівень складності завдань для учнів, щоби вони перш за все отримали обсяг знань, необхідний у майбутньому.

10. Вибудовуйте відносини з колегами та батьками
Професійна поведінка педагога, у тому числі підтримка колег і вміння розмовляти з батьками учнів, також має досить помірний уплив на процес навчання. Поки що не встановлено прямого зв'язку між практикою взаємостосунків вчителів із колегами та батьками й успішністю учнів, проте для більш широкого визначення успішного викладання такий критерій треба включити.

Пам’ятка з вивчення стану викладання навчальних предметів у початкових класах

1.     Навчально-методичне і технічне забезпечення.

1.1.Відповідність обладнання класу до типового переліку, забезпечення наочними посібниками, роздатковим матеріалом, матеріалами для проведення тематичних оцінювань. Стан виготовлення саморобних навчально-наочних посібників.

1.2.Забезпечення технічними засобами навчання та наявність умов для їх комплексного використання.

1.3.Систематизація обладнання, наочних посібників та роздаткового матеріалу.

1.4.Стан зберігання обладнання, навчально-наочних посібників, технічних засобів навчання.

 1.5.Забезпечення учнів підручниками.

 1.6.Забезпечення бібліотеки літературою для молодших школярів.

            2.  Підготовка вчителя до уроку.

2.1.Знання та розуміння вчителем вимог навчальної програми, інших нормативних документів, методичних рекомендацій з питань викладання предметів та їх реалізація у практичній діяльності.

2.2.Ознайомлення учителя з інноваційними педагогічними технологіями, передовим педагогічним досвідом.

2.3.Стан календарного планування (відповідність планування вимогам навчальної програми; доцільність розбивки тем за тематичними оцінюваннями).

 2.4.Стан поурочного планування.

2.5.Забезпеченість учителя фаховою та методичною літературою, фаховими періодичними виданнями.

 2.6.Самоосвітня робота вчителя.

            3. Навчально-виховна робота на уроці.

3.1.Якість навчально-виховної роботи на кроці.

3.1.1.Ступінь перебудови навчально-виховного процесу на засадах гуманізму, демократизму, застосування нових підходів до організації навчально-виховного процесу з утвердженнями педагогіки особистості.

 3.1.2.Доцільність визначення та ступінь реалізації навчальних, виховних та розвивальних завдань уроку. Прогнозування навчальної діяльності на кінцевий результат.

3.1.3.Раціональність вибору структури уроку. Дотримання логіки уроку незалежно від форми його проведення.

 3.1.4.Оптимальність застосування форм, методів, прийомів і засобів навчальної роботи учнів і вчителя, поєднання традиційних і нетрадиційних методів роботи.

3.1.5.Планування та організація самостійної роботи школярів на уроці. Зміст самостійних робіт. Формування в учнів навичок самостійного здобування знань.

 3.1.6.Диференціація та індивідуалізація навчальної діяльності школярів.

 3.1.7.Робота з виділення в змісті виучуваного матеріалу найголовнішого та його безпосереднє засвоєння на уроці.

3.1.8.Науковість викладання, доступність сприймання учнями програмового матеріалу.

 3.1.9.Використання наочності, технічних засобів навчання.

 3.1.10.Систематизація знань, умінь і навичок школярів.

3.1.11.Використання між предметних та внутрішньо предметних  зв’язків.  Система роботи з  повторення  виучуваного матеріалу.

 3.1.12.Організація домашніх завдань. Диференціація та індивідуалізація їх.

 3.2.Методика перевірки та оцінки рівня навчальних досягнень школярів.

 3.2.1.Знання вчителем та учнями критеріїв оцінювання.

3.2.2.Ефективність застосування методів, форм, прийомів та засобів контролю рівня навчальних досягнень школярів.

 3.2.3.Об’єктивність оцінювання рівня навчальних досягнень школярів (на основі зіставлення результатів інспекторського, директорського та вчительського контролів).

 3.3.Стан ведення учнівської документації.

 3.4.Стан ведення класних журналів.

     4. Позакласна робота з предметів.

            5. Результативність навчально-виховної роботи.

 5.1.Стан виконання навчальної програми.

 5.2.Відповідність рівня  навчальних досягнень школярів державним вимогам до рівня загальноосвітньої підготовки,  вимогам програм з предметів. 

Стилі педагогічного спілкування

У педагогічній літературі та практиці досить часто для визначення вчителя як професіонала використовується така категорія, як «стиль педагогічного спілкування», яка багато в чому характеризується відносинами з учнями. Стиль спілкування, який вибрав для себе вчитель, відіграє велику роль у відносинах з учнями, адже вчитель відповідає за створення сприятливих умов для психологічного комфорту дитини. За спостереженнями В. Сухомлинського, помилки в поведінці вчителів призводять до «відхилень» у поведінці учнів: «в одних вони мають характер напруженості, в інших – манію несправедливих образ і переслідувань, у третіх – озлобленість, у четвертих – безтурботність, у п’ятих – байдужість…». Сьогодні існує велика варіативність стилів педагогічного спілкування, яка визначає складність і розмаїтість відносин учитель-учень, але зупинимось на найбільш розповсюджених.

Стиль спілкування залежить передусім ставлення до дитини і може бути авторитарним, демократичним або ліберальним.

Авторитарний стиль спілкування. Йому притаманний диктат, який перетворює одного з учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця, пригнічує його самостійність та ініціативу. Авторитарний учитель самочинно визначає спрямованість діяльності. Головними формами взаємодії такого стилю спілкування є наказ, інструкція, вказівка, догана. Навіть подяка звучить, як докір: «Ти добре сьогодні відповідав. Не чекав від тебе такого.» А реакцією на помилки учнів часто бувають висміювання, різкі слова.

Ліберальний (поблажливий, анархічний) стиль спілкування характеризується прагненням педагога не брати на себе відповідальності. Формально виконуючи свої обов'язки, учитель, що обрав такий стиль, намагається самоусунутися від керівництва колективом школярів, уникає ролі вихователя, обмежується виконанням лише викладацької функції. Ліберальний стиль є засобом реалізації тактики невтручання, яка ґрунтуєте ся на байдужості і незацікавленості проблемами шкільного життя. Наслідки такої позиції вчителя - втрата поваги школярів і контролю над ними, погіршення дисципліни, нездатність позитивно впливати на особистісний розвиток учнів.

Демократичний стиль спілкування ґрунтується на повазі, довірі, орієнтації на самоорганізації, самоуправління колективу. Основними способами взаємодії є заохочення, порада, інформування, координація, що розвиває у учнів впевненість, ініціативність.

Пропозиції щодо висновків до уроків

1. Продумувати у комплексі та конкретизувати у плані уроку завдання навчання, розвитку та виховного впливу.
2. Ретельніше продумувати не тільки навчальну мету, але й розвивальну та виховну. У зв’язку з цим опрацювати добірку матеріалів щодо вимог до визначення мети та завдань уроку.
3. Конкретизувати мету та завдання уроку, пов’язуючи їх зі змістом навчального матеріалу.
4. Поглиблювати практичні вміння та навички у використанні інноваційних форм і методів роботи.
5. Застосовувати наочність, яка привернула б увагу учнів до матеріалу, що вивчається та продумувати її місце у структурі уроку.
6. Використовувати у системі методів навчання елементи проблемності через систему відповідних прийомів.
7. Продумувати і правильно використовувати контрольно-корекційну функцію уроку як стимулюючу роль навчальної роботи.
8. Ретельно продумувати методи та прийоми роботи над навчальним матеріалом відповідно до структурної організації уроку.
9. Продумувати систему вправ, належну практичну спрямованість уроку.
10. Продумувати систему  запитань, які спонукали б до висновків, зіставлень, аналізу.
11. Приділити увагу добору дидактичного матеріалу ( елементи новизни, факти для порівняння, зіставлення , висновків), подбати про його виховне значення (матеріали методичного кабінету школи «На допомогу вчителю»).
12. Практикувати випереджувальні завдання, продумувати їх систему, значення.
13. Продумувати систему роботи з підручником, передбачати самостійну роботу.
14. Передбачати систему тренувальних вправ, що містять не тільки аналіз явищ, а й творчі вправи.
15. Звернути увагу на розвиваюче навчання – розвиток розумових здібностей учнів (мислення, мови, уяви, пам'яті тощо) шляхом добору відповідних методів та форм роботи.
16. Покращити використання підручника як первинного джерела знань, як засобу організації самостійної роботи учнів.
17. Поліпшити етап уроку «домашнє завдання», а етап уроку «перевірка домашнього завдання» використовувати для актуалізації матеріалу, необхідного для засвоєння нової теми.
18. Зосереджуватись над правильними прийомами праці з учнями .
19. Звернути увагу на оволодіння прийомами педагогічної технології.
20. Продумувати систему домашніх завдань для циклу уроків, спираючись на індивідуальний підхід та диференційоване навчання.
21. Розробити цикл можливих інтегрованих тем.
22. Звернути увагу на використання гри як методу організації навчально-виховного процесу.
23. Звернути увагу на методику організації колективної, групової, індивідуальної  творчої діяльності.
24. Систематично працювати над запобіганням неуспішності учнів.

Мета відвідування уроків

1. Опора на мету в управлінні навчанням молодших школярів на уроці.
2. Наукова й методична грамотність учителя в постановці запитань.
3. Прийоми, які використовує вчитель для підтримки активної уваги  протягом уроку.
4. Реалізація виховної та освітньої функцій оцінки на уроці.
5. Ефективність використання ІКТ на уроці.
6. Реалізація принципу науковості на уроці.
7. Реалізація принципу зв'язку навчання з життям.
8. Реалізація принципу наочності в навчанні.
9. Використання можливостей кабінету в навчальному процесі.
10. Індивідуальна робота на уроці.
11. Робота вчителя над культурою ведення зошита.
12. Словникова робота на уроці.
13. Створення на уроці проблемно - пошукових  ситуацій.
14. Стимулювання діяльності учнів на уроці.
15. Робота вчителя над розвитком мови.
16. Розвиток навичок читання та прищеплення любові до читання.
17. Розвиток мовлення учнів на уроці.
18. Ефективність методів та прийомів перевірки якості учнівських знань.
19. Використання краєзнавчого матеріалу на уроці.
20. Практична спрямованість навчання учнів на уроці.
21. Організація діяльності учнів із застосуванням знань у нових умовах.
22. Формування в учнів загальнонавчальних навичок та вмінь.
23. Розвиток логічного мислення учнів на уроці.
24. Організація різних видів роботи на уроці.
25. Активізація діяльності на уроці.
26. Пошук причини слабких знань учнів.
27. Організація роботи вчителя над домашнім завданням для учнів на уроці.
28. Методика пояснення домашнього завдання на уроці.