Цивільний захист у школі

ПРЕЗЕНТАЦІЯ РОБОТИ ШКОЛИ З ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Як вчителям порозумітися з «цифровим» поколінням дітей

Головні риси сучасних школярів та як їх спрямувати в корисне русло.

Нові технології змушують людський мозок еволюціонувати в небаченому досі темпі. Діти, які ніколи не жили у світі без інтернету, вже «заточені» під віртуальну реальність. До школи зараз приходять абсолютно нові за типом мислення учні. Якщо орієнтуватися на теорію поколінь, нині за партами сидить покоління Z — «цифрові» діти.

Як вчителям і батькам з інших поколінь уникнути конфліктів з ними?

Довідка. Теорії поколінь Вільяма Штрауса і Ніла Хоува вже 26 років. На думку авторів, цінності поколінь змінюються циклічно. Тож їхні головні риси можна не тільки виявити, спираючись на результати досліджень, а й спрогнозувати. Можна передбачити також конфлікт поколінь — саме те, що нині відбувається між учнями та вчителями, яким за 40. Головні цінності таких дорослих (покоління Х) — повага до індивідуалізму, відповідальність, книжкове мислення. У той час як сучасні діти (покоління Z) — майже повна протилежність: інфантильні, орієнтовані на думку однолітків, з кліповим мисленням.

Молоді вчителі (покоління Y) ближчі до школярів. Але вони схильні вносити елементи змагання, налаштовані на дітей-переможців, оригіналів. А багатьом «новим» підліткам конкурси і креативний підхід не цікаві.

Інтернет-серфінг

Ці діти виросли серед новинних стрічок і клацання телевізійним пультом. Вибір — їх головна цінність. Пошук — те, що вони вміють найкраще. Для них завжди існує цікавіший сайт, свіжіша інформація — треба лише знайти. Вони здатні швидко «просівати» великі обсяги інформації, одночасно листуватися з десятком людей і оперативно реагувати на нові повідомлення.

Вони — діти гаджетів. Тому пишуть на папері лише на уроках, решта записів — у смартфонах і планшетах. Майже не читають паперових книг, хоча літери вивчають з пелюшок, щоб знайти мультики в YouTube.  Для таких учнів підручники, навіть в електронному вигляді, здаються нудними без лінків і відео.

Подробиці їх особливо не цікавлять. Ігнорують довгі тексти і звертання, особливо усні. Отож задушевні розмови і лекції — не для них. Як наслідок, часто мають слабку пам’ять і проблеми з концентрацією уваги.

У них забагато варіантів у голові. Якщо під час обіду попросити води, «цифрові» не знатимуть, що робити: налити мінералки, з кулера, з чайника чи водопроводу. При цьому не схильні запитувати, щоб уточнити, і глибоко вникати. Тож завдання без покрокового алгоритму такі школярі роблять абияк чи взагалі ігнорують.

Що робити: Говорити з ними «твітами», тобто коротко і з перервами. А завдання розсилати на гаджети. Будь-яке завдання краще розбивати на десяток дрібних. Розписувати кожен крок і не сподіватися на допитливість. Шаблони не обмежують, а навпаки заспокоюють покоління Z. А креативність вмикається, коли вони знаходять недоліки в шаблонах або шукають нові версії.

Інфантильність

У підлітковому віці «цифрові» діти не такі «колючі», як були попередні покоління. Зате і спроб відокремитися, досягти незалежності не роблять. На Заході це перше покоління, яке не йде з дому, щоб будувати життя самостійно. Прогнозують, що діти покоління Z будуть жити з батьками в середньому до 35 років. Але це не послух, а радше практичність: поруч повинен бути той, хто «розрулить» справи в реалі, обслужить у побутовому сенсі.

Побут їх особливо обтяжує. Похід у магазин — важке випробування. Більшість хотіла б працювати не в офісі, а вдома. Вчитися діти теж мріють вдома. Але якби при цьому їм забезпечили ще й простір для «тусовки» з однолітками.

Сучасні підлітки не носяться з життєвими цілями, як молодь 1980-х, і не мріють здивувати оточуючих, як молодь «нульових». Кава з печивом, облаштований під себе віртуальний світ і кілька тисяч «френдів» — ось і все, що їм треба.

Зона зрілості «цифрових» — в інтернеті. Вони можуть брати участь у важливих міжнародних проектах, але одночасно сидіти голодними, доки мама не зготує вечерю.

Що робити: Треба враховувати, що сучасні діти не знають елементарних побутових речей. Тож робити висновки про зрілість школяра варто за його інтелектуальною працею, а не соціальною пристосованістю. Вчителям необхідно тісно спілкуватися з батьками — вони і «домашку» роблять, і інтереси старшокласників представляють.

Лайф-серфінг

Життя для «цифрових» — це пошук. Стосунки вони легко обривають одним повідомленням і одразу переглядають нові кандидатури в соцмережах. Школярі кидають недоробленим домашнє завдання, хоча здатні його виконати. А ті, хто вже встиг почати працювати або стажуватися, шокують кадровиків: вони можуть кинути проект через те, що в офісі незручна міні-кухня. Бо не терплять дискомфорту.

Покоління Z йде від усього, що викликає дискомфорт. Якщо їм цікаво і вони самі цього хочуть — готові гарувати. Як тільки з’являється «треба» — активність знижується.

Багато з них ще підлітками заробляють як фрілансери, оскільки в інтернет-реальності важливі вміння, а не атестати й дипломи. При цьому покоління Z не шукає захмарних зарплат, а той мізер, який їм треба, легко отримають в будь-якому місці.

Що робити: Подача матеріалу на уроці, цікавість, елемент гри ще ніколи не були настільки важливі. А ще — зручність. У приватних школах вже зрозуміли, що комфортні, стильні та модернізовані класи спонукають сучасних дітей бігти на заняття. Якщо немає матеріальної бази, використовуйте оригінальні роздруківки та нестандартне оформлення кабінету.

Мережеве спілкування

Сучасні діти збиваються у віртуальні «зграї». Належність до групи в соцмережах для них надзвичайно важлива. Повідомленням очевидців у Facebook довіряють більше, ніж офіційним новинам. Пости пишуть не для обміну інформацією, а для ритуальної підтримки спілкування. Обмін привітаннями і світські розмови переводять в онлайн.

Довіряють більшості. На будь-яке запитання збирають у соцмережах десятки чи навіть сотні думок, а потім узагальнюють і роблять так само, як усі.

Якщо попереднє покоління шукало однокласників у соцмережах, то нині діти  прямо там і заводять друзів. Емпатія, вміння розпізнавати міміку і жести, тобто успішно спілкуватися наживо, у сучасних дітей набагато слабкіші, ніж у їхніх батьків. Їхні почуття — це смайли та статуси. А текст, фото і відео — головні враження.

Своїх знайомих можуть описати одним абзацом, решта — не цікавить. Друзі нагадують їм персонажів комп’ютерної гри із заданими параметрами.

Що робити: Вчителю варто давати час на уроці для зворотного зв’язку від однолітків, обміну досвідом, групових завдань. Варто завести для класу групу в соцмережі. Але її мають вести діти, а не дорослі. Час від часу розміщувати там щось, що спонукатиме до обговорення навчання. Сучасних дітей треба вчити розуміти власні та чужі почуття, звертати увагу на складність та унікальність особистості.

Публічність

Влоги, в яких знімають дорогу до школи або поїдання сніданку, — це форма щоденника. Але раніше щоденник був справою приватною, а тепер — публічною. Утім, особистий простір — незрозуміле поняття для цього покоління. Як і субординація.

У школі вони зненацька звертаються на ім’я до вчителів, ставлять нетактовні запитання, телефонують на мобільний пізно ввечері, щоб уточнити завдання. Ті, що вже почали працювати, можуть через дрібниці писати гендиректору, минаючи безпосереднього керівника.

Постійна публічність змушує покоління Z достроково відповідати на запитання: хто ти такий, який ти персонаж? Раніше самоідентифікація була клопотом тих, кому під 30. Але соцмережі зберігають старі записи, навішують ярлики. І якщо дитина раніше мала певні вподобання, зміну смаків доводиться аргументувати.

Що робити: У навчанні варто спиратися на любов до публічності. Запропонуйте учням зняти відео про виконання досліду. Вони зроблять це охочіше, ніж записуватимуть результати в зошит.

Як діяти вчителю, якщо уроки зриває агресивний учень

Конфліктологи стверджують, що за останні чотири роки градус агресії серед українських школярів зріс у кілька разів. На це впливає багато чинників, у тому числі загальна ситуація в країні. Школярі навіть підсвідомо можуть прагнути влаштовувати бійки і сутички між собою та втягувати в конфлікти вчителів. Як діяти викладачу в таких ситуаціях? Існує кілька дієвих порад.

Метод «розстановки сил»

Вчителю варто займатися попередженням конфліктів. Він повинен добре знати, чи є в класі діти, з якими однолітки не хочуть спілкуватися, ігнорують. Чи є в колективі прояви булінгу щодо когось з дітей.

Перед початком уроків попросіть кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей, з якими вона хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вчитель проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.

Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.

Допомога школярів

У багатьох українських школах за підтримки Міністерства освіти зараз створюються так звані служби примирення, або групи медіації. Адміністрації шкіл навіть виділяють окремі приміщення для «кімнат примирення», де діти допомагають іншим дітям вирішувати конфлікти. Розробляють сценарії вирішення суперечок.

Зазвичай такі групи формують серед дев’ятикласників, щоб до закінчення школи старшокласники змогли передати навички у вирішенні конфліктів молодшим учням, тобто виступали для них у ролі коучів.

Цей спосіб виявився досить ефективним. Часом діти більше довіряють іншим учням, ніж вчителям.

Метод переформулювання

Якщо в учня стався раптовий спалах агресії (наприклад, від кидає в однокласників чи вчителя різні предмети, штовхається, кричить), треба якнайшвидше ізолювати дитину від публіки. Бо саме публікою виступає клас у цей момент.

Вчитель має спокійним упевненим рухом взяти дитину, що агресує, за руку і провести до іншої кімнати, де можна залишитися сам на сам. Річ у тім, що часто діти демонструють таку поведінку «на куражі», коли отримують задоволення від того, що інші спостерігають за їхнім «виступом».

Спробуйте відволікти школяра спокійними простими запитаннями. Підбирайте їх залежно від віку дитини. Наприклад: «Тобі не холодно? Ти весь тремтиш», «Що тобі потрібно для того, щоб заспокоїтися? Хочеш води?», «Бачиш, що то за пташка за вікном полетіла?» Лише після того, як дитина заспокоїться, слід попросити: «Розкажи мені про причини, через які ти так поводишся». У такі моменти дієвим може стати метод переформулювання. Тобто ви повертаєте

учню інформацію, яку він сказав у негативному ключі, так, щоб вона стала нейтральною.

Наприклад, школяр каже: «Вони всі мене задовбали!» А вчитель відповідає: «Ти справді відчуваєш таке сильне невдоволення від їхньої надокучливості?» Тобто слід прибрати конфліктогенний компонент з речення, однак залишити його суть. Тоді дитина перейде до конструктиву, напруга спаде, — так влаштований людський мозок.

Також треба уникати оціночних суджень, натомість ставити більше відкритих запитань. Доречними будуть такі: «Що відбулося перед тим, як ти вирішив так вчинити? Про що ти думав, коли з’явилося бажання заподіяти шкоду іншим?»

Це дасть змогу дитині розкрити ситуацію так, як вона сама її проектує власною поведінкою. Адже агресія — це спосіб прокричати про ту чи іншу проблему. Завершити розмову варто так: «Як те, що відбулося, відбилося на тобі? Як думаєш, що буде далі?»

Підтримка колег

Українські вчителі звикли самотужки вирішувати проблеми і не звертаються по допомогу до колег навіть коли йдеться не про одного учня, що зриває уроки, а про цілий клас, що робить різні капості.

Однак коли вчитель бачить, що справа стосується його авторитету, потрібно сказати про проблему керівництву школи, звернутися до шкільного психолога або навіть винести питання на педагогічну раду.

Колеги допоможуть проаналізувати ситуацію, адже агресивний учень чи клас можуть ставитися так до всіх вчителів. Також колеги можуть допомогти вам подивитися на себе зі сторони — зрозуміти, що може провокувати агресивну поведінку дітей. Поради інших вчителів допоможуть виявити заводія, лідера думок у класі. Варто попросити психолога провести з ним бесіду.

Позиція агресора

У кожної дитини є позиція, тобто те, що вона демонструє своєю поведінкою. А також інтерес із цього питання, який діти часто намагаються замаскувати.

Наприклад, жбурляння папірців у вчителя чи однокласника — це висловлення позиції. А який інтерес ховається за нею — може пояснити лише сам агресор. Тому варто запитати: «Що ти хочеш сказати, коли так робиш? Про що твоя дія? Що ти демонструєш? Навіщо ти тут — отримувати знання чи проводити час?»

Застосовуйте метод відкритих запитань, щоб школярі почали озвучувати свої потреби. Тоді вчитель має висловити у відповідь свої, щоб побачити, де вони пересікаються. Однак завершувати необхідно категорично: «Треба, щоб це припинилося просто зараз».

Потреби дітей — комфорт і безпека. Якщо викладач надто вимогливий і влаштовує контрольні без попередження, то може сказати школярам таке: «Бачу, ви незадоволені несподіваними контрольними. Це впливає на ваше відчуття безпеки. Якщо це некомфортно для вас, я буду попереджати за кілька днів, щоб ви мали змогу підготуватися, а страх отримати погану оцінку не викликав негативної реакції».

Недоречно стояти на позиції «я вчитель, тому я правий». Треба донести конструктив: «Я приходжу до школи виконати свою роботу — передати знання та вміння. І зможу це зробити тільки в атмосфері взаємоповаги».

Наприкінці бесіди обов’язково запитайте в класу: «Ми з вами про це поговорили чи ми з вами про це домовились?»

Принцип ненасильницького спілкування

Не слід застосовувати агресію у відповідь на агресію. Висловлювання «Ти що собі думаєш? Як посмів?» вирішити конфлікт не допоможуть. Варто застосувати принцип ненасильницького спілкування.

Приміром, ідеться про глузування якогось учня чи цілого класу з вчителя. Спокійно висловіть дітям свої почуття з цього приводу. Скажіть: «Коли ви смієтеся в мене за спиною, я засмучений. Я не можу виконувати свою роботу в ці моменти так, як мені хотілося б. Мені боляче від того, що ви проявляєте неповагу. Є пропозиції, як ми можемо вирішити цю проблему?»

Завершіть розмову відкритим прямим проханням: «Давайте закінчимо все це негайно». Це спосіб донести до людини інформацію так, щоб у неї з’явився внутрішній мотив вчинити, як хочете ви.

Посередник між батьками

Саме вчитель має виступити в ролі «буфера» між батьками агресора та батьками дітей, яких він ображає. Зберіть батьків разом для бесіди. Однак розмова має бути стриманою. Вчитель повинен слідкувати, щоб не звучало образливих висловлювань.

Батьки дитини-агресора і так у складному становищі, надмірний тиск може змусити їх захищатися, а не знаходити консенсус. Спершу треба їх уважно вислухати: можливо, у родини виникли серйозні проблеми і їй потрібна допомога. У жодному випадку вчитель не повинен допускати, щоб одні батьки сварили інших. Викладач має володіти компетенцією дипломата-посередника.

Запитуйте в обох сторін: «Що відбулося? Що це для вас означає? Як ви бачите цю ситуацію в майбутньому?» Батьки мають зрозуміти, що їх об’єднує спільна мета — безпека їхніх дітей. Тому разом треба думати, як вирішити проблему.

Якщо ситуація з агресором зайшла надто далеко, є сенс поговорити з батьками цієї дитини про можливість переведення до іншого навчального закладу.

Метод «СКРАЙБІНГ»

Метод «СКРАЙБІНГ»: яскраве подання навчального матеріалу

Прийом для творчої візуалізації навчального матеріалу та її види. Етапи створення власного скрайбінгу та інтернет-інструменти для підготовки їх відеоверсій.

Який спосіб запам'ятовування для Вас найбільш дієвий? Особисто ви зможете відтворити максимум з прочитаного, почутого чи записаного?

Спеціалісти стверджують, що найкраще сприймається візуальна інформація, вона швидше систематизується, а кольорові образи ліпше запам'ятовуються. Тому пропонуємо вашій увазі метод навчання із залученням яскравої візуалізації.

Що таке скрайбінг?

Скрайбінг (з англійської scribe - робити екскіз, нарис) – це метод розповіді чи пояснення, який супроводжується графічною ілюстрацією головного змісту сказаного. Виходить свого роду ефект паралельного наслідування, тобто ми слухаємо розповідь про щось і одночасно бачимо графічну відповідність почутому.

Навіщо потрібен скрайбінг?

Головна мета скрайбінгу – допомогти краще опанувати зміст та запам'ятати сенс нової інформації завдяки залученню візуалізації. Головне завдання цього прийому – донести інформацію у максимально зрозумілому і привабливому для слухача форматі.

Тому для створення яскравої картинки залучаються різноманітні типи зображень – малюнки, піктограми, символи, окремі ключові слова (написи, гасла), схеми, діаграми тощо.

 Головні переваги скрайбінгу:

яскравість;

лаконічність;

інформативність;

креативність представлення інформації.

В ідеалі, дивлячись на скрайб-візуалізацію, слухач повинен відтворити в пам'яті почуту розповідь хоча б у загальних рисах.

Різновиди візуалізації:

Скрайбінг – це не лише короткі мальовані відео. Практично кожен вчитель практикує унаочнення на уроках, підкріплюючи пояснення відповідними схемами чи малюнками на дошці. Тому в залежності від часу відтворення виділяють такі види скрайбінгу:

Скрайбінг-фасілітація – супроподження розповіді схематичними малюнками, графіками, діаграмами тощо у реальному часі. Такий формат практикується вчителями на уроках найчастіше.

Відеоскрайбінг – короткі яскраві відеопояснення з певних питань, які супроводжуються схематичними малюнками, класичним прикладом такої візуалізації є принцип викладання youtube-каналів «Научпок», «Цікава наука» тощо.

В залежності від форм залучення наочності виділяють такі різновиди скрайбінгу:

·        мальований (схеми та малюнки зроблені від руки на будь-якій поверхні);

·        аплікаційний (на фон наклеюються чи накладаються готові зображення).

·        магнітний (зображення закріплюються на поверхні за допомогою магнітів);

·        фланелеграфний (готові зображення чіпляються до ворсистої поверхні за допомогою липучок тощо);

·        3D-скрайбінг (об'ємні малюнки, які створюються за допомогою 3D-ручки).

Головні етапи створення скрайбінгу:

Перш ніж приступати до створення візуалізацій, окресліть головний зміст, який ви плануєте донести до учнів. Це необхідно аби через надмірну кількість образів не втратився сенс змісту розповіді. Тому рекомендуємо здійснювати підготовку таким чином:

ü Придумати ідею. Вона повинна бути зрозумілою і актуальною.

ü Обрати спосіб візуалізації. В залежності від мети та доступних засобів оберіть, яким чином буде зображено головний зміст (малюнок, аплікація, магніти тощо).

ü Підготувати сценарій. Необхідно заздалегідь продумати план розповіді та дібрати відповідне візуальне відтворення до кожного з етапів.

ü Зробити заготовки. Якщо заплановане яскраве представлення у реальному часі, підготуйте відповідні заготовки для здійснення певного виду скрайбінгу (маркери чи кольорову крейду для мальованого; наліпки, аплікації, магніти, 3D-ручки для інших видів). Якщо запланований відеоскрайбінг, оберіть найбільш зручну для вас програму, в якій можна створити та змонтувати сюжетні складові у єдиний відеоряд.

ü Провести скрайбінг-сесію або змонтувати відеоролик. На фінішному етапі необхідно перевірити, що образи в достатній мірі відтворюють теоретичний зміст, а пояснення вміщується в запланований час.

 «На Урок» рекомендує такі інструменти для створення відеоскрайбінгу:

Power Point – програма підготовки та перегляду презентацій, що є частиною базового пакету Microsoft Office, а також онлайн. За допомогою цього інструменту можна зробити найпростішу відеоанімацію: анімації на слайді будуть яскраво доповнювати усну розповідь, що допоможе слідувати головному принципу скрайбінгу – «эфекту паралельного наслідування».

PowToon – англомовний онлайн-сервіс з набором готових шаблонів і можливістю створення відеопрезентацій. Безкоштовні можливості сервісу дещо обмежені: за готовим шаблоном можна створити відео до 45 секунд, а без шаблону – до 5 хвилин. Готові проекти можна безпосередньо завантажувати на YouTube, але безкоштовною версією можна користуватися лише 3 дні після реєстрації.

GoAnimate – англомовний онлайн-сервіс, що дозволяє перетворити презентацію на мультиплікаційний фільм. Кожен елемент має стандартні налаштування (колір, розмір) та індивідуальні (настрій персонажа, декомпозиція фону тощо). Сервер пропонує велику колекцію дій з персонажами, у разі виникнення проблем можна користуватися підказками. Термін дії безкоштовної версії 14 днів з моменту реєстрації.

Sparkol VideoScribe – безкоштовна програма, яка дозволяє створювати якісні відеоскрайби. За допомогою цього інтернет-інструменту можна створити власну відеоанімацію всього за кілька хвилин. В процесі монтажу можна додавати власний тест, графічні, готові аудіо-файли чи записані з використанням мікрофону, змінювати фон та шрифти. Також можна вибирати зовнішній вид руки, яка робить малюнки.  До кожного елементу добираються індивідуальні налаштування (час відтворення, розмір, положення на екрані тощо).

Animaker – англомовний інструмент для створення 2D та 3D анімацій, інфографіки та відеоінфографіки. Програма має широкий ряд можливостей для роботи з текстовим оформленням. Перевагою цього інтернет-ресурсу є те, що він є сервісом-хмарою, тобто працювати над своїм проектом можна з будь-якого комп'ютера з власного акаунту, а створювати анімації до 2 хвилин можна безкоштовно.

Як вирішити мовну проблему з англомовним ресурсом?

Переважна більшість інтернет-інструментів для створення відеоскрайбінгу є англомовними. Однак, якщо ваша англійська недосконала, то мовний бар'єр можна легко вирішити таким чином:      

Для автоматичного перекладу тексту web-сторінки більш зрозумілою для вас мовою використовуйте браузер Google Chrome (в правому куті адресного рядку пошуку міститься спеціальний маленький значок GR, натиснувши в ньому на Параметри, можна обрати бажану мову автоматичного перекладу).

______________________________________________________

Спробуйте цей прийом на уроках! Його використання сприяє якнайкращому запам'ятовуванню навчального матеріалу! Адже залучення скрайбінгу дозволяє яскраво та творчо візуалізувати будь-яку інформацію, зробивши акценти на ключових моментах.

А завдання учням по створенню власних малюнків цим методом сприяє розвитку креативності та системного мислення.

Як у різних країнах ставлять оцінки

Батьки і вчителі часто сперечаються, чи потрібно виставляти дітям оцінки, як це робити і який у них взагалі сенс? В статті зібрано приклади кількох країн, де система оцінювання учнів значно відрізняється від нашої.

Фінляндія

У фінських школах учні не отримують оцінок до 12 років. Вчителі слідкують за тим, щоб кожен учень прогресував у своєму особистому темпі. Вони вважають будь-яку оцінку перешкодою на шляху до освітніх досягнень учнів. При цьому двічі на рік батьки отримують звіт про навчання своїх дітей. У ньому описані досягнення дитини за семестр.

Ще в початковій школі вчителі починають вчити дитину самостійно себе оцінювати, розуміти свої сильні і слабкі сторони, вміти використовувати власні навички та ресурси для досягнення конкретних результатів.

Перші оцінки з’являються лише в шостому класі — від 4 до 10 балів. Найменший бал отримують за повне незнання предмета, тоді учню необхідно заново пройти курс. До речі, чотири — невипадково найнижчий бал, адже фіни вважають, що не можна принижувати дитину цифрою 0. Решта оцінок розподілені так: 7 балів — середній, 8 балів — хороший, 10 балів — прекрасний результат.

У старших класах оцінки ставлять у таких самих балах, але змінюється періодичність оцінювання. Тепер воно проходить кожні шість тижнів, коли в учнів починається заліковий тиждень. Вони пишуть тести протягом кількох днів.

Після закінчення школи учні складають іспити за змістом ⅔ навчального матеріалу. Тоді в них інша система оцінювання — від 0 до 7. Якщо учень отримав найнижчий бал — у нього є можливість перескласти іспит.

Японія

Тут немає традиційної системи оцінювання учнів. Вчителі не ставлять оцінок за наявність або брак домашнього завдання чи за те, наскільки учень готовий до уроку.

Якщо дитина готова, вчитель обводить завдання червоним кружком. Якщо ні — просто залишає його на майбутнє як борг.

Така система діє, щоб не порівнювати учнів один з одним. Натомість вчитель просто описує вміння дитини, її активність і творчі здібності.

Хоча навіть в японській школі іноді перевіряють рівень знань за допомогою оцінок. Для цього періодично проводять тести з усіх предметів. Оцінки виставляють за 100-бальною шкалою.

Норвегія

До восьмого класу в норвезьких школах немає жодних оцінок. Замість цього вони роблять акцент на інших речах: «робота в команді», «обговорення», «прийняття рішень». Дітям пояснюють, що особистість кожної людини розвивається у взаємодії з іншими людьми.

Навчання організовано таким чином, щоб діти вміли разом оцінювати наслідки різних рішень. Наприклад, у першому класі весь рік вчать алфавіт і складають склади в ігровій формі. Також для дітей проводять багато різноманітних майстер-класів з виготовлення корисних для життя речей.

Вчителі не говорять про здібності учнів, свою думку про їх поведінку й успішність вони тримають при собі. Тільки раз на рік є спеціальний день, коли вони розповідають батькам про успіхи їхньої дитини.

Якщо є якісь проблеми, вчителі повинні тонко натякнути, що деякі моменти потрібно доопрацювати. Якщо батьки погоджуються з цією думкою, то на кількох наступних уроках присутні фахівці з різних сфер, які намагаються зрозуміти, з чим пов’язані труднощі дитини. Потім з нею працюють окремо, намагаючись підтягнути її знання.

Франція

У Франції діє 20-бальна система оцінювання. Це допомагає вчителю бути більш неупередженим і поставити більш точну оцінку учневі. Рідко хто отримує більше ніж 17 балів: для цього потрібно видати цікаву оригінальну думку або рішення. Отримати найвищий бал, на думку учнів, може лише Господь Бог, а 19 — учитель.

Батькам на пошту кожен семестр приходить табель успішності дитини з її оцінками з усіх предметів. Навіть більше, у документі є колонка, де показані оцінки за попередні семестри. Це дозволяє побачити всю картину в динаміці. Також для кожного предмета вказано найнижчий бал і найвищий. Це допомагає зрозуміти результати дитини порівняно із середніми показниками класу. У кінці табеля вчитель пише свою думку про учня, де зазначає його мотивацію, навички, поведінку тощо.

Канада

Тут немає звичних для України щоденних оцінок за відповіді біля дошки чи домашні завдання. Учитель лише перевіряє виконання і розбирає їх разом з дитиною. Вважається, що так учень не перебуватиме в постійному стресі з думкою про те, яку оцінку отримає, а розуміє, що все це робиться для покращення його знань.

Оцінки ставлять тільки за контрольні та самостійні роботи, а також за виконані проекти. Тести в Канаді з різних дисциплін проводять регулярно.

Оцінюють дітей буквами: А, В, С, D, F. Ставлять їх залежно від відсотка правильних відповідей. A+ можна отримати за результат у 95-100%.

Двічі на рік учні отримують в заклеєному конверті звіт про свою успішність, який вони повинні показати батькам. Ніхто не забороняє дітям порівнювати свої результати з результатами однокласників, але рекомендується цього не робити.

У цьому документі не просто виставлені оцінки. У його першій частині описані характеристики дитини: організованість, здатність до самостійної і командної роботи, ініціативність, старанність і навіть самоосвіта.

У другій частині стоять оцінки за предмети. При цьому з кожної дисципліни може стояти кілька оцінок (за конкретну тему). Наприклад, на «мовних» уроках окремо оцінюють читання, письмо, розмовне спілкування, грамотність. Також вчитель пише про переваги та проблеми учня, про те, наскільки впевнено він показує свої знання, і рекомендує, що робити далі.

Джерело:  osvitoria.media

Метод Storytelling: як зацікавити дітей, розповідаючи історії

Як зацікавити учнів своїм предметом чи новою темою? Просто розповісти їм про важливість навчання та здобуття знань? Це більше не працює. Сучасні діти губляться серед оточуючого їх інформаційного шуму, тому якщо розказані вчителем факти одразу не зачепили, вони автоматично потрапляють до категорії нецікавих.

Виникає питання: як треба вести урок, аби не просто привернути увагу дітей, а ще й стимулювати їх до подальшого поглиблення знань? І тут на допомогу може прийти неординарний метод навчання: сторітелінг.

Сторітелінг (storytelling) – це мистецтво розповідати історії з метою навчання, керування шляхом донесення змісту повідомлення за допомогою спеціальної методики.

Чому сторітелінг — ефективний прийом?

Усі люди полюбляють слухати цікаві історії, а що це означає? Правильно побудувавши розповідь, можна зачепити не розум і логіку, а саме емоції. Викликавши у слухача потрібні переживання, можна вивести його на певні висновки, а потім – підштовхнути до потрібних вчинків. Такі властивості методики високо оцінили не тільки керівники компаній, а й маркетологи, журналісти, редактори і педагоги.

Сторітелінг як формат навчання у школі має величезну практичну користь:     

·        легке засвоєння матеріалу

·        розвиток уяви

·        подолання страху публічного виступу

·        налагодження стосунків з іншими учнями

·        самопізнання.

Тож не дивно, що з кожним роком він стає всі більш популярним.

Види та особливості сторітелінгу

Сторітелінг може бути пасивним і активним. У першому випадку за створення історії та її розповідь відповідає вчитель, у другому – йому допомагають учні. Вибір одного чи іншого варіанту залежить від уроку, теми заняття, а також від особистих побажань педагога.  

Так, пасивний сторітелінг оптимально підходить для початку вивчення нової теми. У формі розповіді можна подати нові правила, теорії, закони тощо. А от активний – чудовий варіант для закріплення знань. Учні будуть створювати історії самостійно, а задача вчителя – направляти їх вірним шляхом.

Як вчителю створити свою історію?

Варто розуміти, що далеко не кожна розповідь є історією. Щоб її створити, вам потрібно чітко знати тему, розробити сюжет, вигадати непересічного героя, додати трохи цікавих подій та вивести правильні висновки.

 В цілому алгоритм дій буде наступним:

1.     Визначення теми та мети уроку – від цього залежить вибір сюжету історії.

2.     Розробка детального сюжету та основних подій оповіді.

3.     Вибір головного героя – подумайте над його іменем, характером, зовнішністю тощо.

4.     Вигадка інтриги (чим більш несподіваною вона буде, тим краще!). На цьому етапі вже можна складати перший варіант історії.

5.     Прочитайте готовий варіант та додайте метафори.

Історія може бути вигаданою від початку і до кінця, але також можна використовувати цілком реальні події. Так буде навіть краще, адже випадки з життя завжди викликають величезну цікавість. Зверніть увагу: розповідь має бути емоційною та динамічною, події мають йти одна за одною.

Варіанти сюжетів

Існує п’ять основних сюжетів сторітелінгу, які можна використовувати, змінюючи основну лінію згідно з вашими потребами.

1.Класичний
Структура: головний герой – ціль – перепони на шляху до цілі – подолання проблеми – результат. Підходить для мотивації, пояснення процесів або явищ, вибору шляхів розв’язання певних проблем чи задач.

2. Боротьба з монстром
Структура: Головний герой – ціль – зустріч з дуже сильним  монстром – боротьба та перемога – досягнення цілі. Підходить як мотивація для навчання.

3. Історія Попелюшки
Структура: герой – незвична ситуація – поява проблем (або ворогів) – втручання чарівного помічника – щасливе вирішення ситуації. Підходить для мотиваційних промов, пояснення або порівняння процесів та явищ, опису еволюційних змін в певних сферах життя, вибору виду вирішення задач.

4. День байбака
Структура: герой – ціль – дії героя та повернення до початкової точки – вибір правильної стратегії дій – досягнення мети. Підходить для проведення роботи над помилками.

5. Квест
Структура: герой – ціль – зміна кількох локацій та вирішення в кожній з них певних задач – почергове досягнення міні-результатів – тріумф. Підходить для моделювання проблемних ситуацій, вирішення аналітичних задач, закріплення набутих навичок та вмінь.

Використання сторітелінгу на уроках

Для прикладу візьмемо урок фізики, тема «Гравітаційна взаємодія. Закон всесвітнього тяжіння». Сторітелінг у цьому випадку можна використати і під час вивчення нової теми, і для закріплення матеріалу. Вчитель може скласти розповідь про те, як Ісаак Ньютон відкрив закон всесвітнього тяжіння.

Приклад історії:

На схилі років сер Ісаак Ньютон розповів, як саме йому вдалося відкрити закон всесвітнього тяжіння. Так, у цій історії знайшлося місце яблуку. Ні, воно не падало великому вченому на голову.

Ньютон вже не перший рік працював над законами руху та розмірковував над тим, що твердження про існування окремо земної та небесної гравітації, можливо, є не самим правильним варіантом. Але що тоді правильно та як представити свої міркування у вигляді формул? Відповіді у Ньютона не було аж до того самого дня, коли у його життя втрутився його величність випадок.

Заходячи якось ввечері до батьківського саду, Ісаак Ньютон навіть не здогадувався, чим завершиться ця прогулянка. Навіть розглядаючи місяць, який з’явився на небі задовго до приходу ночі, він не думав про особливості гравітації. Але коли поруч з ним впало красиве соковите яблуко, все стало зрозуміло. Ньютон зробив цілком правильне припущення, що, можливо, це одна й тама сама сила змушує яблуко падати на землю, а Місяць – залишатися на орбіті.

Ці висновки були революційними. Саме тоді було покладено край розділенню Землі та Всесвіту.

Джерело інформації: Журнал «На Урок»