ДЕЩО ПРО ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕКТИВ

Найважливішою умовою розвитку колективу, його стійкості, життєздатності є створення умов для активної діяльності учасників педагогічного проце­су. Практично від того, наскільки дружньою є атмо­сфера, що ґрунтується на взаємоповазі, яким є пси­хологічний клімат в колективі, наскільки прогнозо­ваними є вчинки керівників та колег — від усього цього залежить час успішного життя колективу, його шлях до наміченої мети. Клімат у навчальному ко­лективі має надзвичайний вплив на успіхи та неус­піхи кожного педагога і, безумовно, впливає на сьо­годнішнє життя й завтрашні погляди та діяльність учня. Клімат не статичний, він видозмінюється в часі — емоційно-романтичне сприйняття колег або стримана впевненість у тому, що тут усе добре, досить швидко змінюється розчаруваннями, пере­глядом перших вражень. Створення клімату — це найважливіша справа не лише адміністрації, а й кожного члена колективу. Досить з'явитися в ко­лективі одному або кільком агресивно налаштова­ним учителям, і вся творча робота колективу може зійти нанівець. Як правило, шкільний колектив, зокрема у зв'язку з особливим характером педаго­гічної діяльності, не є монолітом. У ньому існують кілька характерних типів людей, котрі складають невеликі групи і впливають на колег та учнів. Тому перед адміністрацією стоїть непросте завдання уп­равління такими процесами. А це вимагає своєчас­ного визначення:

§  морального центру в колективі;

§  формулювання та визнання більшістю ко­лективу позитивних цінностей;

§  необхідності знати, враховувати і використо­вувати можливості та особливості учасників різних малих груп.

Педагогів поділяють на такі типові категорії:

 «Тимчасові виконавці обов'язків». Ці люди, як правило, не підтримують стосунків із колегами, не цікавляться тим, чим живе школа, досить доб­росовісно виконують свої обов'язки, своєчасно здають потрібну документацію, не вступають у довірливі стосунки з учнями та батьками, викону­ють необхідну позакласну роботу «без захвату і насолоди», не жадають працювати класними кері­вниками, байдуже ставляться як до похвали, так і до «ганьби».

«Вершники із шаблею наголо». Завжди в конфлікті, в пошуках ворога, проблем і недоліків, агресивні, знають істину, то когось проклинають, то перед кимось вибачаються, не розібравшись у суті проблеми, кличуть людей на барикади, швидко ски­дають із себе сліди колишніх невдач і знову кида­ються до бійки, не схильні до аналізу, перетворю­ють школу на арену політичної боротьби, інколи назавжди забуваючи про те, що слід хоча б зрідка займатися своєю безпосередньої роботою: навчати дітей.

«Група підтримки». Схильні до мімікрії, змінюють погляди та принципи під впливом яскра­вої особистості. «Царя хочуть, царя!», готові йти будь за ким, але кампанія закінчується й починається епо­ха глибоких переживань, обіцянок не піддаватися впливові далі. У політиці вони підтримують найяс­кравіших правих або лівих лідерів. Вкладають свої гроші у якісь міфічні контори і, звичайно ж, втра­чають їх. Не пам'ятають зла, не пам'ятають пора­зок.

«Любителі шарудіти». Чітко дотримуються норм і правил, виявляючи одвічне невдоволення, готові дещо згадати про кожного. При цьому повідати свої та чужі таємниці для них абсолютно не складно. Увесь час комусь щось нашіптують. Плетуть інтриги на рівному місці.

«Зачаровані романтики». Чекають 1-го ве­ресня. Люблять свою школу. Вигадливі, глибоко пе­реживають будь-який успіх школи та учнів. Готові жити в школі. Витягають на роботу в школу своїх рідних. Вважають школу рідним домом. їхні інтере­си сягають набагато далі від предмета, який вони викладають.

«Першовідкривачі». Люблять свій предмет і несуть його в маси трепетно і віддано. Стежать за всіма новинками. Вигадують тисячі можливостей, аби захопити ними дітей. Сповіщають предметну інфор­мацію з такою гордістю, ніби це вони самі вигадали все, про що розповідають.

     Педагогічна діяльність пов'язана з певними ру­тинними обставинами: циклічністю, обов'язковістю домашньої кропіткої підготовки, необхідністю прак­тично завжди перебувати в гарній фізичній та психічній формі, репетиційним характером роботи в межах стабільного планування, постійно високим ступенем уваги, роботою з одними й тими ж людь­ми і в одному й тому ж приміщенні, моральним та матеріальним незадоволенням, майже постійною агресивністю зовнішнього середовища, різноманіт­ними реальними й надуманими перевантаженнями, відчуттям постійної відповідальності. Усе це призводить, поряд із постійно збільшу­ваними вимогами адміністрації, до різних видів пе­ревтоми.

Сезонна втома — напруга від чверті до чверті, що постійно накопичується. Викликана, як прави­ло, «бігом на місці», одноманітністю, повторюваністю облич, справ, слів, рухів, жестів, оцінок, ви­мог і поглядів. Дратує часто навіть необхідність ходити до школи однією й тією самою дорогою, хронічний брак коштів лише поглиблює цей гнітю­чий ефект.

Технологічна втома пов'язана із звітністю, різно­манітними нарадами, зборами, заплутаними вимо­гами.

Втома очікування викликана підвищеною тривож­ністю педагога у зв'язку з перевіркою його діяль­ності з боку адміністрації, проведенням відкритих уроків та позакласних заходів.

Втома протягом дня (тижня) — перевантаження, викликанні великою кількістю уроків, позакласними заходами.

Кліматична та вікова втома.

Фізична та психічна втома.

Побутова втома.

Втома від спілкування.

Втома напряму пов'язана з рівнем та характе­ром тривоги. Високий ступінь тривожності призво­дить до підозрілості, і з одного боку, пов'язаний з недостатністю професіоналізму, а з іншого — викликаний характером і стилем управлінського спілкування, стосунків, що склалися в колективі. При цьому відсутність тривожності призводить до «пофігізму», різко знижує віддачу педагога, так само як і надзвичайно високий рівень тривож­ності призводить до ступору, не дає змоги вчите­лю вільно розправити плечі, «творити, вигадува­ти, пробувати».

Орієнтовні умови, що впливають на стан учителя в школі:

• зручний навчальний розклад;

• повна (або розбита на частки) відпустка;

• можливість підвищення професійної кваліфікації за вибором;

• точне розуміння мети і завдань школи, усві­домлення свого місця в спільній роботі;

• рівні, доброзичливі стосунки з адміністрацією;

• можливість експериментувати;

• відомі наперед умови отримання надбавок і премій (добре організована і продумана система мо­рального та матеріального стимулювання);

• участь лише в тих розділах позакласної роботи та культурно-масових заходах, які відповідають інте­ресам, характеру та можливостям учителя;

• підтримка професійних успіхів з боку адмініст­рації, колег, учнів, батьків та інформування про це інших;

• авторитет школи в районі;

• традиції школи;

• відчуття успіху у викладанні;

• популярність серед учнів, забезпечення вчи­теля необхідною науково-методичною, навчальною та оперативною інформацією;

• захист учителя від негативного впливу зовніш­нього середовища;

• творчі доручення адміністрації, які відбивають характер професійних інтересів учителя;

• турбота про вчительських дітей;

• медичне забезпечення;

• рівень зарплати.

Водночас члени педагогічного колективу можуть назвати і ряд інших умов, які впливають на успіх у роботі. У різних школах ці умови можуть варіювати­ся.